Часи української мови, про які не говорять у школі

     Всі ми ще, мабуть, з дитинства вміємо висловлювати думки, описувати події, розповідати факти у трьох базових формах:

• минулому — те, що вже відбулося (або відбувалося, якщо не враховувати види (граматичні аспекти) дієслів);
• теперішньому — те, що відбувається зараз;
• та майбутньому — те, що буде відбуватися (або відбудеться) —

часах. Що таке взагалі час — це питання як фізики, так і філософії, та й навіть інших наук. У мовознавстві (лінгвістиці) ж слід сприймати події, що описуються дієсловом, немов би у відносному часі — відносно деякої точки відліку. Зазвичай такою точкою відліку у більшості речень є момент мовлення, тобто коли ми говоримо це речення. Щоб краще зрозуміти, можна порівняти такі висловлювання:

Він хоче пити.

Він сказав, що хоче пити.

     У першому реченні існує пряме ствердження, що хтось ("він") у даний момент часу хоче пити. Це речення "відбувається" в той час, коли його кажуть, тому ми розуміємо, що ця людина «прямо зараз» має спрагу. У другому ж випадку не все так однозначно: "він" сказав — тобто в минулому, раніше, ніж це кажуть, — що на той час хотів пити. Ми не можемо знати, чи досі дана особа має спрагу, чи можливо за цей час, поки нам це передали, вже, можливо, щось випив або перехотів. Тобто фактично у другому випадку одна подія ("казати") відбувається відносно моменту мовлення, а друга ("пити") — відносно першої. Це все можна порівняти з тим, як кажуть, «завтра сьогодні стане вчора».

    Так от, ті три базові часи, до яких ми звикли, мають (повʼязані з) власні форми, що виражаються закінченнями. Майбутній час має навіть дві форми: просту ("писатиму") та складену ("буду писати"), остання з яких є допоміжним дієсловом "бути" в цьому ж часі та інфінітивом (початковою формою).

    Перейдімо врешті до тих часів, про які чомусь не згадують у школі (принаймні, коли я ще вчився). Якщо відкрити § 115. Дійсний спосіб нового правопису (2019) або § 80. Дійсний спосіб старішого правопису (2015), то можна побачити маленький абзац, що згадує:

Давноминулий час дієслова складається з форм минулого часу цього
дієслова та відповідних форм минулого часу допоміжного дієслова бу́ти:
ходи́в був, ходи́ла була́, ходи́ли були́.

     Проте ніде немає ані визначення цього часу, ані як і коли його використовувати. Цікаво, чи не так? Насправді ж така форма існує й в інших європейських мовах, зокрема в англійській, французькій, німецькій мовах, де називається Past Perfect, Plus-que-perfait, Plusquamperfekt відповідно#.

    Отже, давноминулий час використовують для означення події, що відбулася раніше, ніж інша подія, у минулому. «Я читав був газету, коли мені зателефонували». Обидві події відбуваються у минулому, відносно моменту мовлення, проте читання газети було раніше ніж дзвінок по телефону. Хоча у більшості випадків і так було б зрозуміло без слова "був", однак давноминулий час дозволяє наголосити на передуванні події іншій.

    Можливо Ви використовували його й в іншому значенні раніше, лиш не помічали цього — для позначення перерваної події, тобто такої, що почала відбуватися, але не відбулася цілком. «Я вже був виконав роботу, як мені додали завдань» є гарним прикладом: виходить, якщо ще є невиконані завдання, значить роботу ще не цілком завершено — ці завдання перервали завершення роботи.

    Хоча й правопис містить цей час, на практиці його використовують не так часто. Здебільшого у сучасній українській мові спрощують речення, адже розуміння від цього не погіршується. Можливо тому про нього й не згадують у школах. Чи використовувати давноминулий час — це справа кожного.

    На мою думку, більш корисним, але ще менш вживаним та виключно діалектним є передмайбутній час. В інших мовах відомий як Future Perfect, Futur antérieur, Futur II#, тому інколи його називають «майбутнім другим». Формально він складається з форм майбутнього часу допоміжного дієслова бути та форм минулого часу дієслів, як-от: буду писав, буду зробив. Наразі цей час зберігся лише у південно-західних та півничних говорах, причому не завжди в оригінальному вигляді та, можливо, з іншим значенням#.

    Використовується передмайбутній час для вираження в майбутньому дії, що станеться перед іншою подією. Простіше кажучи, зазвичай це значить, що щось закінчиться до того, як станеться щось інше:

Я буду виконав домашнє завдання, коли батьки повернуться додому.

    У цьому прикладі стверджується, що мовець вже завершить виконувати домашнє завдання ще до того, як приїдуть батьки мовця — виконання ДЗ відбудеться у майбутньому перед поверненням батьків (теж у майбутньому). Я вважаю цей час досить корисним для спрощення багатьох речень подібного виду.

    Важливим прикладом застосування передмайбутнього часу я можу навести його поєднання з вказанням часу (на годиннику, не граматичного 🙂). Порівняйте такі речення:

Я буду зробив звіт о 9:00.

Я зроблю звіт о 9:00.

    Різниця має бути очевидною: коли настане девʼята година ранку, у першому випадку на той час звіт буде вже наперед готовим (зробленим до девʼятої), а у другому — його тільки-но лише будуть робити (і закінчать) о цій годині.

    На жаль, така корисна у деяких випадках форма висловлювань була втрачена у літературній сучасній мові. У говорі батюків — одному з говорів, де вона збереглася, — основна складова частина цієї форми вживається лише у чоловічому роді, тому там кажуть «вона буде робив», що звучить досить незвично для більшості українців#.

 

    Дякую Вам, читачу, що ознайомилися з історичними цікавинками української (не можу сказати "рідної" за всіх) мови. Відроджуймо давноминулий та передмайбутній часи разом! :)